1 липня – Міжнародний день анекдоту

І хоча нині, з огляду на обставини, породжені пандемією коронавірусу, нам начебто й не до сміху, але сміх і гумор – від веселого анекдоту до тонкої усмішки був і залишається одним із дієвих психологічних запобіжників, що дозволяє нам залишатися людьми.

Що ми знаємо про анекдот? Це слово грецького походження – anekdotos означає «невидане, те, що не належить широкому розголосу».

Для анекдоту важлива жива оповідь, він переходить з вуст у вуста, обкатується, щось відкидається, щось додається.

Перші анекдоти з’явилися ще в середині VІ ст.  у Візантії, завдяки праці Прокопія Кесарійського «Таємна історія». Згодом анекдотами почали називати короткі оповідки про видатних історичних особистостей (згадаємо період СРСР), різноманітні курйозні ситуації у побуті, житті. Але, що було смішним багато років тому, сьогодні вже таким не видається.

Нині для гумору – ідеальні часи. Анекдоти активно використовуються в PR-технологіях, особливо під час виборчих кампаній. Відбулася комерціалізація і подальша політизація гумору. Але існує й «низовий», народний гумор,якому не потрібні оплески глядачів. Його лаври – це репости і лайки в соціальних мережах. Нові анекдоти та меми з’являються в Інтернет через лічені хвилини після тієї чи іншої важливої події. Є вже безліч анекдотів і про коронавірус, і про карантин та інші події нашого сьогодення.

Але гострий політичний анекдот житиме завжди. Бо він – найкраща концентрація в одній-двох фразах зразків народної дотепности. Ось чому так багато чудових смішних і гострих анекдотів в українському фольклорі. Адже код української нації – оптимізм і веселість, іронія й самоіронія.

Нагадуємо, що у відділі абонементу ви можете взяти додому такі книги:

«Українські анекдоти : від козацьких часів і по наші дні» та «Українські народні казки, легенди, анекдоти».