Літературна скарбниця Роберта Льюїса Стівенсона (до 170-річчя від дня народження)

Ро́берт Луїс Сті́венсон (також іноді Роберт Лу́їс Белфо́р Стівенсон; англ. Robert Louis Balfour Stevenson; 13 листопада 1850,Единбург – 3 грудня 1894, Апіа, Самоа) – британський письменник шотландського походження. Здобув світову славу завдяки роману «Острів скарбів», який є класичним зразком пригодницької літератури. Також є автором гостросюжетних романів («Викрадений», «Корабельна катастрофа», «Володар Баллантре», «Катріона») та численних оповідань. Автор історичних романів («Чорна стріла», «Принц Отто» тощо), психологічних повістей тощо.

Роберт був єдиною дитиною в сім'ї. Виховували його в строгому релігійному дусі. На третьому році життя переніс тяжку хворобу бронхів, наслідки якої мучили його потім усе життя і привели до ранньої смерті. У віці 17-ти років вступив до Единбургського університету, де отримав юридичну освіту. Вперше в літературі ім'я Стівенсона з'явилось у 1866 році.

У грудні 1889 р. Роберт Стівенсон і його дружина Фанні прибули на Самоа на борту шхуни «Екватор». Вони оселились на острові Уполу. Незабаром тут, неподалік міста Апіа, побудували віллу Вайліма – грандіозну на той час для Самоа будівлю. Насправді це був звичайний європейський будинок, але для тубільців, що звикли жити в пальмових хатинках з критим листям дахами, він здавався на рідкість розкішним. Нові поселенці привезли із собою все, щоб зробити життя в цьому дикуватому місці максимально комфортним, – книги і меблі, ліки й іграшки для дітей, навіть музичну скриньку. Тубільці боялися її як вогню, думаючи, що в ній живуть злі привиди.

Незважаючи на благодатну атмосферу, Стівенсон не написав на Самоа жодної серйозної книги. Століття романтизму закінчилося. Саме в цей час йшов активний розподіл Полінезії між Британією, Америкою і Німеччиною. Письменник включився в боротьбу за права місцевого населення й отримав на цій ниві славу серед аборигенів. Він став національним героєм Самоа. З тих пір його ім'ям на Західному Самоа називають готелі і вулиці, ресторани і кафе.

На жаль, ні любов тубільців, для яких подружжя Стівенсонів улаштувало у своїй віллі лікарню, ні ненависть колонізаторів, ні благодатний клімат не допомогли письменнику. 3 грудня 1894 року він помер від туберкульозу на тлі хронічної дихальної недостатності, заповівши поховати себе недалеко від свого нового будинку.