Ця книга короткої прози — свідчення солдата про досвід великої війни. Віра на фронті, братерство між військовими, страх і надія, смерть і Любов. Автор пропрацьовує власні травматичні спогади, але текст може стати психотерапією не лише для нього, а й для читачів.
Артур Дронь говорить про себе, переповідає реальність та сни, але передовсім фіксує життя на межі. Розповідає про людей великої Любові, на яких все й тримається. Тут обʼявляється Господь Окопний, починається Найновіший Завіт, стає опорою українська культура в рюкзаку, а визнані метри воєнної літератури не витримують випробування реальністю. Їм про нас, українців, нічого не відомо.
Назва відсилає до того, що твори всесвітньовідомих авторів (Ернеста Гемінґвея, Еріха Марії Ремарка) не передають реалій нинішньої війни. Автор наголошує, що нам потрібна нова, українська література про війну — антивоєнна, але не антимілітарна, яка чітко розрізняє агресора та захисника.
Якою буде наша перемога — залежить і від того, на які цінності наведе «прожектори» і наша література.




Немає коментарів:
Дописати коментар