Роман Юрія Винничука «Мальва Ланда» – справжній виклик для сучасного читача вже навіть тому, що нині рідко кому вдається подужати 540 сторінок. Стільки в українській прозі вже не пишуть ані Шевчук, ані Загребельний. Однак найвитривалішим гедоністам текст приносить тотальне задоволення, яке межує з еротичним, ба навіть іноді переростає у щось замежове або, як дехто каже, трансцендентне. Винничук як відчайдушний еротоман не вміє писати інакше.  Увага - книга для дорослих!

          «Мальву Ланду» можна вважати вершиною його творчості, або – залишмо метру простір для самовдосконалення – принаймні віховим текстом, в якому поєдналися бурхлива фантазія, перманентний потяг до альтернативності, батярська ніжність і неканонічний патріотизм. Так, саме стоїчний патріотизм і пошуки «внутрішньої України». України сутінкової, вечорової, андерграундової, низової, інтимної. Одне слово, підсвідомої або й несвідомої. Фантазійна сміттярка, де живуть симпатичні потвори - клаки, жарівляки, каракони, дротяні удави, привиди, русалки, демони, де є Море Борщів і де подають каву по-сміттярському – ось місце подій. Герої нічим не гірші від екзотичних творив, тому й мають чудернацькі імена – Бумблякевич, Фрузя, Лютеція, Ціммерман, Кузеля, Курделя, Транквіліон Пупс, Дзюньо, Шруботяг...

          Винничук звертається до ірреально-фантастичної реальності. Тої, що завжди існувала всупереч реальності офіційній і видимій. Чи лишень українській?

          Чи матиме Винничукова казка щасливий кінець? Чи висохне коли-небудь Море Борщів? Чи знайде наш герой таємничу поетку Мальву Ланду? Винничукова казка, як і все прекрасне на цій землі, ніколи не закінчується. Тому 540 сторінок (чи кількасот мегабайтів) – насправді мало, бо такого хочеться ще і ще, але цілком достатньо, щоб закохатися в цю прозу назавжди.

          Б. Матіяш «Братик біль, сестричка радість». «Братик Біль, Сестричка Радість» – книжка есеїстики про дуже прості щоденні досвіди, стани, відчуття, які людина переживає упродовж життя і які містяться в широкому спектрі поміж радістю й болем. Темою рефлексій і зачудування стають речі, що їх людина бачить на щодень. Досвіди внутрішні: довіри, радості, вдячності, смутку, страху, любові, переживання всього в світі як дару, – чергуються із досвідами, наповненими радістю побаченого й відчутого в світі довкола: ходіння по землі, переживання пір року, розглядання дерев, зірок, неба, води, піску, листя, квітів, хмар – найпростіших речей, які тільки є. У цій книжці немає ідеалізування, але є довіра до світу й віра в те, що навіть найбільший біль може врешті обернутися в радість.

          С. Талан «Вурдалаки». Вихованці війни, вони мали за розкіш одяг і взуття, за щастя – відвідини кінотеатру на зекономлені на їжі копійки… Вони мріяли, закохувалися, одружувалися й не ділили дітей на своїх і чужих… Коли Марія та Роман побралися, вони були ще зовсім молоді, але душами вже починали сивіти: далося взнаки життя під час німецької окупації. Насильство, знущання, голод, смерть проносилися перед дівчачими і хлопчачими очима – то тепер вони вурдалаки? Горору не буде, буде війна – війна за людську гідність і право на спокійну старість…

       О. Печорна «Фортеця для серця». Так назвала свою третю книгу Олена Печорна. Це історія талановитої сільської вчительки малювання, яка пройшла крізь нелегкі випробування, але не зрадила себе. У передмові до роману зазначено, що головні його герої – любов і прощення, а сама авторка називає його терапією для душі. Одна з найуспішніших українських письменниць, що живе й працює в Михайло-Коцюбинському Чернігівського району, зустрілася з шанувальниками та розповіла, як писала чергову книгу про життя. «Любити і прощати – найскладніша наука у світі», - ці слова написані на обкладинці нової книги Олени Печорної «Фортеця для серця». Сама письменниця каже, що ця книжка стала для неї своєрідним промінчиком у «чорних» життєвих обставинах: «Стан душевний – тривоги, розпачу – потребував отакого промінчика світла. І я практично пірнула в рукопис, писала ночами».

          Книга задумувалася як історія кохання, та після її завершення Олена збагнула, що це роман про життя. Про життя на селі, про людей, які живуть біля землі, які мають щире серце. Письменниця сама сільська жителька, тому знає, як часом буває важко. Письменниця каже: «Дивовижний наш народ! Здавалося б, приїжджаєш, їм розповідають про якісь скорочення, про якісь негаразди, а вони, не зважаючи на все це, зустрічають тебе з такими відкритими очима, з таким серцем, неначе чекали от суто на тебе. Мені дуже хотілося написати саме про таких людей. Мені дуже хотілося достукатися до наших можновладців, якщо вони там «на горі» читають книги, до містян, до столиці, що є ось таке життя, є ось такі люди. Якщо вони цього не бачать, це не означає, що таких людей нема».

          Перший роман Олени Печорної «Грішниця» став бестселером і приніс дві престижні премії – імені Олеся Гончара та імені Михайла Коцюбинського. Та це не найбільші її життєві досягнення – письменниця мама двох діток, старший вже ходить до школи.

          Авторка каже, що філософськи ставиться до відгуків на свої книги, проте зауважує, що для кожного літератора дуже важливо чути на свою адресу теплі слова. Бо тоді відчуваєш, що твоя творчість потрібна.

          Роздобудько І. «Подвійна гра в чотири руки». В цьому ретро-детективі з тонким гумором і хвацько закрученим сюжетом йдеться про невгамовну генеральську дочку Мусі Гурчик,для якої немає нічого більш захопливого, ніж розслідування нової таємничої справи! Викрадені важливі документи – креслення нової моделі військового літака. Інженер-розробник поплатився за них життям... Факти й детективна інтуїція підказують юній вивідачці, що злодія треба шукати на палубі розкішного пароплава «Цариця Дніпра». Небезпечно? Аякже! Але наша панночка вже вирушила в карколомний круїз – вона мусить викрити злочинця будь-що! У перший день подорожі скоєно нове вбивство, і тепер остаточно зрозуміло, що вбивця поруч... Події відбуваються у Києві на початку ХХстоліття.

          Роздобудьмо І. «Пастка для жар-птиці». Віра свідомо зробила так, щоб події дитинства щезли з її пам’яті – сучасна медицина може зробити й не це. Адже там було щось страшне, а вона тільки-но почала жити нормально: отримала цікаву роботу, новий колектив, усіх цих бізнес-леді, які досить гламурні, але, з рештою, її не дратують. Життя начебто налагодилося, але раптом... її колеги починають по черзі помирати. Чому? Хто буде наступний? Невже... вона? Здається, це якось пов’язане з її минулим. Віра вирішує відновити пам’ять... І це виявилося дійсно страшним. Здається, вона потрапила у пастку. Пастку свого дитинства...

         Л. Дереш «Пісні про любов і вічність» – це оповідання про сучасних заробітчан духу – емігрантів у соціальні мережі, втікачів у внутрішні Індії, гіпі середнього класу, сільських магів і міських йогів. Історії, що писалися в мандрах та під враженнями від мандрів – Південним Сінаєм, Індією, Калмикією та Україною. Вони для тих, хто одного разу вирушає на пошуки себе та бажаної гармонії. Це проза рішучого руху далі, коли вже немає надії жити як раніше і коли під ногами – тільки шлях вперед.

          «Пісні про любов і вічність» – проза мандрів. Мандрів у пошуках себе. Бо, коли одного разу ти розумієш, що все, чим володів дотепер (чи то воно володіло тобою), не має жодного сенсу, саме час вирушити у подорож. У зверненні до читачів нової книжки Любко Дереш зазначив: «Тексти «Пісень про любов і вічність» – це проза еміграції. Але не тільки еміграції буквальної, фізичної, скільки еміграції внутрішньої, коли зовнішні обставини перестають нам приносити те відчуття комфорту й безпеки, яке приносили раніше. Це внутрішнє незадоволення з існуючого стану речей змушує шукати причину – спершу в світі зовнішньому, а потім – зазираючи вглиб себе».

          Н. Фіалко «Примарне щастя». У новій книзі тернопільська письменниця Ніна Фіалко запропонувала читачам національно-патріотичну п’єсу «Шлюб у підпіллі», написану в співпраці з Богданом Мельничуком, і власні оповідання та новели, так би мовити, на всі смаки. Тут представлено тексти на містичні й заробітчанські, трагічні й соціально-побутові теми. У створених у різні роки оповіданнях багато «списано» з реальних людей, які живуть посеред нас. Звичайні історії мало цікавлять письменницю, тому вона добирає неординарні, але цікаві сюжети. Вам буде страшно і прикро, радісно і смішно, але заснути під час читання навряд чи зможете...

          Працівники абонементу допомагають колективу молодіжного реабілітаційного центру «Джерело життя» в святковому оформленні залу.

Книжкова виставка у відділі абонементу до річниці голодомору