П’янкова Т. «Кролівна». ноді ми не бачимо того, що бачать інші. Іноді ми не знаємо ні себе, ні природу речей, котрі нас оточують. Іноді ми не усвідомлюємо, в якій реальності живе наш розум. Ексцентирчному НЕДОподружжю, здається, дуже пощастило - їм допомагає навчитися бачити, чути і відчувати одна дуже розумна істота. Ось тільки, звідки вона приходить і куди зникає? А може, вона -зовсім і не вона...
Іронічна історія про силу справжнього кохання і страх бути щасливими. Історія, яка могла б статися з кожним із нас.

«Це неймовірна книжка. Вона змусить плакати чоловіків і підштовхне до роздумів жінок. Тут показано правду любові й нашу нелюбов до правди життя...».

Жадан С. «Тамплієри». За словами автора, «до книги увійшли тексти, написані протягом останнього року, відразу після виходу «Життя Марії». Таким чином, «Тамплієри» є певним поетичним щоденником за 2015-й – першу половину 2016 року. Вірші різні – від публіцистичних до ліричних. Але, на відміну від «Життя Марії», в них більше надії. Сподіваюсь, у читачів її за минулий рік теж стало більше».

Ліщинська Н. «Нова людина». Нова людина» - антиутопія, яка ідеально відповідає усім вимогам цього жанру та вміло зазирає в геть не безхмарне майбутнє, показуючи його таким, на яке ми, люди, сьогодні заслуговуємо, якщо не почнемо змінюватися… І змінюватися не колись, а тепер. Це не просто вправно й талановито розказана фантастична історія, це спроба автора достукатися до наших сердець, до кожного з нас, бо майбутнє саме собою не відбувається, то ми своїми вчинками, діями чи навпаки байдужістю, зарозумілістю, вірою у всемогутність науки, творимо його. «Нова людина» - це перша ластівка талановитої та непередбачуваної, тим і цікавої у власному міфотворенні, Наталки Ліщинської.

Дроздов О. «№1». Роман Остапа Дроздова «№1» - це більше, ніж просто роман, затиснутий жанровими рамками. Це сповідь кількох поколінь, об’єднаних наскрізною ідеєю – відстояти свою ідентичність. Це родинна сага з драматичними поворотами долі. Це одразу декілька біографій на тлі різних епох, в якій відвертість автора межує з публічним оголенням до найпотаємнішого. Це життєствердний і нестандартний погляд на будні за вікном. Це плач і сміх. Це саме життя. Таким, яким його бачить і відчуває автор.

Сидорчук М. «Полон». Полон» - це історія про пересічну цивільну людину - зі зброєю та без. В умовах, коли катастрофа стає буденною річчю. Про вічне у цій буденності. І про те, що війна нікому нічого не «спише»: ні тому, хто вірив, що Бога нема і все дозволено, ні тому, хто вірив, що Він є, але можна покаятися біля краденого образу і Він усе простить.

Історія 12 полонених і двох охоронців. Від їхніх окремих довоєнних історій й до однієї спільної доби, доби між життям і смертю. Історія про кохання, яке приводить на війну і перетворює людину на ката… або героя. І ким ти станеш, не знаєш до самого кінця.

Повість написана за мотивами української військової кінодрами Captum (Полон), яку 2015 було представлено на міжнародних кінофестивалях, а на початку 2016-го показано в українському прокаті. Але, якщо у фільмі ми бачимо події однієї доби, доби за крок до смерті героїв історії, то в книзі розповідається й про те, що відбувалося з цими людьми до війни, як внутрішньо вони переживають події тієї доби полону, й навіть про те, чим же насправді є душа. До книги також включено кадри з фільму.

Бойченко О. «50 відсотків рації». Збірка «50 відсотків рації» містить 50 вибраних текстів автора в жанрі сюжетної публіцистики. Відтак - згідно з вимогами жанру - представлені в текстах постаті строго на 50 відсотків є реальними, а на 50 - вигаданими. Те саме з розказаними тут історіями: на 50 відсотків вони є літературними, а на 50 - журналістськими, на 50 - комічними, а на 50 - не дуже. Книжка розрахована на 50 відсотків читачів.

Штонь Ю. «Утікач». Несподівана відвертість, інколи навіть брутальна прямота створюють виразне життєве тло викладу – але не в цьому справжня цінність твору. Книга «Утікач» стала черговою спробою її автора унезалежнити художній виклад від безцеремонного втручання в його течію смаків, запитів і очікувать т. зв «читацького загалу». І митець, і його адресат здатні й повинні виборювати право на осібне бачення трагедійних сторінок загальнонародного минулого, на своє тямлення пекучості співіснування любові, старості й смерті, на нестерпні потрактування коспологічних виклмків людської щоденності.

Пагутяк Г. «Гіркі землі». Бог створив її жінкою згідно зі своїм планом, жінкою в Бориславі, місті, куди вона змушена повертатись, бо більше немає куди, і навіть вважати це за щастя – повернутись додому, де за її гроші купили братові диплом, зробили євроремонт і далі потребують її грошей.

Клеменсен О. «Літо – АТО». Олаф Клеменсен полюбляє дивувати… під обкладинкою з зображенням військового снаряда зібрано прозові фрагменти-мініатюри, які разом утворюють барвисте панно, де можемо бачити цілий міфологічно-казковий світ із подіями як сучасними, так і прадавніми. Якщо уявити цю книжку як візуальний образ, це буде граната у м’якій шовковій обгортці блакитно-фіолетових тонів…» Світлана Богдан

«Тексти Олафа із категорії тих, на яких вішають умовно-розмитий ярлик «не для всіх». Надто вони незвичні, несподівані у своїх алегоріях і шалених трансформаціях, прості і водночас такі, що довго не вкладаються в голові. Відчуття таке, наче куштуєш екзотичну страву, і певний час не можеш зрозуміти, до вподоби тобі цей новий смак, чи ні…» Олена Максименко

«Ми маємо справу з книжкою в усіх сенсах непересічною, яка має всі шанси стати справжньою подією в українському літературному житті…» Іван Андрусяк.

Лукащук Х. «Любов практична». Любов практична» – не практикум з любові, якщо хтось у цій назві відшукає повчальний зміст. Це оповідь про любов щоденну, яка або триває довго, бо двоє вміють порозумітися й перепросити, або уривається, коли кожен наполягає на своєму в найменших дрібницях.